Неділя, 18.08.2019, 14:55
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Історія школи | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Серпень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Друзі сайту
  • Міністерство освіти і науки України
  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Верба 

    Історія села Верба

             Ве́рба — село в Дубенському районі Рівненської області, розташоване на лівому березі річки Ікви, за 20 км від районного центру м. Дубно. Через село проходить автомобільна траса Київ-Чоп, а також Львівська залізниця.
    Село Верба – це лише невеличка крапка на карті, але могутній потік української історії не обминув цю мальовничу місцевість. Тут дивовижно сплелися історичне минуле і сьогодення.
             Село Верба пам’ятає: і козацьку славу, і селянські повстання, і криваві гайдамацькі часи, і перший в історії Великої Вітчизняної війни танковий таран, бо біля села загинув Герой Радянського Союзу О.Фролов.
    Перша письмова згадка про село міститься у Привілеї короля Казимира Дениску Мукосійовичу на м. Збараж (пожиттєво) та села Збаразької волості (довічно) «за верную службу», виданий за згодою Панів-Ради від 12 січня 1442 року, у якому село згадується серед інших сіл волості.
           У 1518 році отримує міське право від короля Сигізмунда І.
    1545 рік — згадується у ревізії Кременецького замку, де зазначено, що власники сіл Берега і Верби утримували одну з городень. Власником Верби у цьому джерелі названо Анджея Куньовського.
           У 1549 році село придбав шляхтич Михайло Дашкович Єлович-Малинський. У 1564 році він отримав локаційний привілей на заснування містечка і право влаштовувати в ньому торги (раз на тиждень у четвер) та ярмарок (двічі на рік). В західній частині Верби, де сходились шляхи, що вели в напрямі Кременця, Дубна, Козина і Бродів, звели ратушу, будинки заїздів. Містечко оточили земляним валом. Частина Верби, що містилася поза межами валу, і надалі лишалася на становищі села. Частина села, що мала статус містечка була і залишається зараз центром.
            Після поділу Польщі 1793 року територія, до якої належить Верба, відійшла до Російської імперії. Містечко було центром волості у Дубенському повіті Волинської губернії.
            Згідно з енциклопедичним словником Брокгауза і Єфрона в містечку Вербі налічувалось 124 подвір'я, проживало 1068 жителів, була залізнична станція, 9 крамниць та 8 заїжджих дворів, православна церква та синагога.
          У часи Першої світової війни біля Верби проходила лінія фронту. З осені 1915 року перебувало під окупацією німецько-австрійських військ. В червні 1916 року звільнене від окупації під час знаменитого Брусиловського прориву. 
    На території школи-інтернату збереглися приміщення де в 1919 році стояв 4-ий Таращанський полк, а в 1920 – перебував Польовий штаб Першої кінної армії С.Будьоного.
          У 1939 році територію Західної України приєднано до СРСР, а в 1940 році Верба стає центром Вербського району новоутвореної Ровенської області.
          В червні 1941 року село було в центрі однієї з найбільших танкових битв в історії — Дубно—Луцьк—Броди. В околицях села йшли жорстокі танкові бої. В березні 1944 року село звільнене від німецько-нацистської окупації.
     З 1959 року і до сьогоднішній днів село Верба є одним з найбільших сіл Дубенського району.

    Видатні люди, які побували в селі Верба

    1671 рік — проїзд французького дипломата Ульріх фон Вердума.
    1750 і 1753 роки — подорож філософа Григорія Сковороди.
    1844 рік — проїзд через Вербу Миколи Костомарова, який згадував « О півночі приїхали ми до містечка Верба й заледве достукалися до величезної корчми; із зовнішнього розміру її можна було вважати, що в ній із п’ятдесят кімнат, а насправді лише п’ять. Решта простору зайняте сараєм, конюшнею і двором...»
         1846 рік — проїзд через Вербу Тараса Шевченка, який згадує про село у повісті «Варнак»:«    Из Кременца пошел я через село Вербы в Дубно, а из Дубна на Острог, Корец и на Новгород-Волынский… ».  До сьогодні вулиця де Тарас Шевченко розмовляв з селянами про волю називається «Воля», а над «панською криницею» з якої поет пив джерельну водицю, вдячні вербівчани збудували капличку, де освячують воду на Водохреща. Вдячні нащадки увічнили пам'ять Т.Г.Шевченка меморіальною дошкою на Будинку культури.
    1847 і 1848 роки — подорож Оноре де Бальзака.
         Також село згадується у творі Михайла Шолохова «Тихий Дон», у творі Ісаака Бабеля «Конармейский дневник 1920 года».

    Відомі уродженці села Верба

         Братійчук Мотря Василівна — професор-астрофізик, член Міжнародного астрономічного союзу,яка принесла найбільшу славу с.Верба. 
    Мотря Василівна  – астроном, вона заснувала  в Ужгородському університеті першу станцію в тодішньому Союзі, звідки велося спостереження за штучними супутниками Землі. Міжнародна астрономічна асоціація за видатні заслуги в науці присвоїла  ім’я Мотрі Братійчук одній з планет.
           Ісаєвич Ярослав Дмитрович — український історик, громадський діяч, академік НАН України, президент Міжнародної асоціації україністів, директор Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. Автор праць з давньої української історії та культури.
            Ганною Бабич – майстриня  - вишивальниця, заслужений  діяч культури республіки Польща.

     

    Історія школи

    Заснована Вербська середня школа-інтернат у 1959 році.

    Пустир… недобудовані приміщення… така школа починала своє життя. Все це в липні 1959 року зустріло незмінного протягом 43 років директора школи Ганну Дмитрівну Нестеренко – Героя Соціалістичної праці, Члена – кореспондента Академії Педагогічних наук. А вже в вересні школа прийняла 400 дітей, учнів 1-7 класів.

    Ганна Дмитрівна стала душею і серцем дитячого і педагогічного колективу, якому присвятила все своє життя. Діловитість і цілеспрямованість, систематичне підвищення педагогічної майстерності, вимогливість до себе і до товаришів по роботі – основна якість педагога і керівника, яка дала можливість стати Ганні Дмитрівні учителем учителів. Свої думки, справи і стремління вчителька і керівник віддала рідній школі, навчанню і вихованню дітей. Її пам’ятають колеги і учні. Вона завжди буде прикладом для педагогічного колективу у вихованні підростаючого покоління.

    Минуло два роки і на місці недобудованих приміщень виросло галасливе шкільне містечко, новий корпус і їдальня.

    Першими педагогами школи-інтернату були: Нестеренко Г.Д., Мелех М.Г., Козій О.П., Велігіна Н.М., Веремчук М.В., Атаманюк Т.З., Татарчук А.М.,Зух Н.В., Яра М.Т., Рудик О.Я., Ахроменко Ю.Г., Іваненко Р.М., Пащук В.В., Миколайчук В.Л., Леонова Т.П., Борисюк Ю.В., Жужман П.Д., Козлюк Г.К., Цідило В.Ю., Пісоцька Т.І., Сухомлин Г.А.

    Кожного року в школу приходили нові талановиті педагоги: Богута В.І., Савчук Г.Н., Гаврилюк О.Ф., Пінчук Л.С., Савченко Ю.Л., Рухер Р.П., Ногачевська Н.Г., Савченко М.Й., Комар Г.Г., Карпюк К.Д., Ногачевський В.Г., Прончук Г.А., Тригуб В.М., Рендак Л.С., Цимбалюк Г.М., Остапчук М.І., Бричка (Крок) Г.Ф., Гупало Ю.О., Крок Р.Й., Янчар З.В., Шеремета О.Я., Іванюк В.Г., Харченко О.М., Максімова І.І.

    uCozCopyright MyCorp © 2019